Герби і печаті: Тячів та Буштино


На території Тячівського і Рахівського районів два міста — Тячів і Рахів. Причому перше одержало міський статус ще на початку XIV століття, а друге стало містом у 1957 році. На Рахівщині є ще один населений пункт, який у минулому мав статус містечка — нинішнє селище міського типу Ясіня. Ми представимо емблеми ще двох населених пунктів цього регіону, які мають статус селищ міського типу, — Буштина і Великого Бичкова.Герб Тячева



Перша згадка про Тячів належить до 1329 року, та, як вважають, він був заснований у середині XIII століття. Історичний розвиток міста визначався, з одного боку, близькістю марамороських солекопалень, а з другого — Хустського замку. Жителі Тячева одержували доходи від реалізації солі і брали участь у її видобутку. В обов’язки тячівців входила доставка провіанту для гарнізону ближньої Хустської фортеці та участь у її добудові й ремонті.

Після розпаду Угорської держави увесь Мараморош увійшов до складу Трансільванського князівства і Тячів відіграв значну роль у зв’язках цього князівства з Польщею. Наприкінці 1575 року, коли Польський сейм обрав трансільванського князя Іштвана (Степана) Баторі (1533 -1586 pp.) королем Польщі, переговори проходили в Тячеві, а вслід за цим у березні 1576 року в місто прибула делегація з Польщі для пишного прийому нового короля.

Жителі міста брали участь і у визвольній війні (1703 – 1711 рр.). Після її придушення Тячів фактично був позбавлений міських привілеїв і опущений до становища містечка.

У 1828 році в 298 будинках проживав 1351 чоловік. За Географічним словником Угорщини, станом на 1839 рік у Тячеві налічувалося 1816 жителів, із них — 533 греко-католики, 1108 — реформати, 164 — римо-католики, 9 — євреї, 2 — лютерани. Із введенням у дію залізничної лінії населення міста на кінець століття (1900 р.) значно зросло і становило майже 6000 чоловік (5998), ще через сорок з лишнім років (в 1944 р.) тут у 2353 будинках мешкало 10713 чоловік.



Із Тячевом були зв’язані останні роки життя і творчості видатного угорського живописця Шандора Голлоші (1857 – 1918 pp.). У заснованій ним тут колонії художників тривалий час перебували відомі російські, українські, вірменські живописці. Примітністю міста є пам’ятник вождю угорської революції 1848 – 1849 pоків Лайошу Кошуту. У Тячеві

працював шкільним інспектором відомий письменник Олександр Маркуш (1891- 197Грр.), який видавав тут пізнавально-педагогічний журнал «Наш родний край».

Перша відома нам печать міста належить до 1608 року. На ній так званий польський орел, зображений на гербі Польщі. Це зв’язано з тією роллю, яку Тячів відіграв у трансільвансько – польських економічних і політичних зв’язках XVI – XVII століть. Напис угорською мовою: «Печать міста Тячева». Цей же мотив на гербі міста останньої третини XIX століття. На малюнку чорний орел з висунутим язиком на фоні сріблястого кольору.

Емблема Буштина



Буштино вперше згадується в латинських документах 1373 року в формі Буштафалу, (село Бушта — угор.). Назва походить, як вважають, від власного імені Бушта.

Поселення знаходилося неподалік від Хустського замку, воно мало постачати гарнізон продовольством, будівельним матеріалом. Жителі Буштина займалися також видобутком і транспортуванням солі. У селі функціонувала спеціальна соляна контора.

У 1715 році село налічувало всього 25 господарств (приблизно 100-120 жителів). За даними, що належать до 1828 року у 121 будинку тут уже мешкали 1072 чоловіка. Ця ж цифра наведена у Географічному словнику Угорщини станом на 1839 рік із зазначенням релігійної приналежності населення: 816 чоловік сповідували греко-католицьку віру, 254 — римо-католицьку і двоє — реформатську. За даними 1882 року, у Буштині в 349 будинках було 1699 жителів, серед них 1053 русини, 522 угорці і 124 німці (до двох останніх категорій відносили і євреїв). У цей час

у селі працювала лісопильня із 140 робітниками, частина яких приїжджала з навколишніх сіл. Станом на 1944 рік у селі налічувалося 712 будинків із 3342 жителями. На 1981 рік у селищі міського типу Буштині мешкало 7100 жителів.

Стару печать поселення не виявлено. На печаті 20 – 30-х років нашого століття зображені граблі, коса і бджолиний вулик. Ця нехитра емблема підкупає простотою і безпосередністю. З усього видно, що її створив народ, без участі спеціалістів із геральдики. I створена вона всупереч її правилам. У геральдиці замість коси як сільськогосподарського знаряддя вживається серп. А коса в руках старої чи скелета — це алегорія смерті. Становить інтерес і напис на печатці. Поряд з чеським дається короткий і місткий український текст: «Громада Буштина».

Із публікацій газети “НЗ”, 1991
За матеріалами: https://www.kolyba.org.ua