Нелегкі життєві дороги Олени Михайлівни Немеш з Груників (фото)

Недавно нам вдалось поспілкуватись з майже 90-річною жителькою Груників Немеш Оленою Михайлівною, яка проживає у Русковах під Гребенашом. По батькові в селі вона ще називається Котруска, а по мамі - Димидиха. Ця жінка прожила не тільки немале, але і нелегке життя. Народилась у 1931 році за три тижні до Пасхи, - так говорила її мама. У школу, яка розміщувалась неподалік біля Томиного потоку, пішла ще при чехах, але проходила тільки два роки, тому що потім вчителя від них забрали на Другу Світову війну.

Про період мадярського панування Олена Михайлівна згадує, що була дуже строга дисципліна. Тепер так не наказують, а частіше відпускають винуватців, а тоді навіть за малу провину жандарми чоловіка сильно били, як худобину, так що не одного позбавили здоров’я та навіть життя. Визволення Углі у жовтні 1944 р. запам’яталось тим, як під час перестрілок ховались у зворині неподалік власного будинку. Мадяри тікали, а радянські війська з Гатара з важкої артилерії стріляли через село по Горам, щоб не пошкодити від людей будинки. Разом з батьком Олена бачила, як мадяри відступаючи підірвали міст під Гатаром. Колоди взлетіли високо вгору.

Покійний сталожил Дьордяй Федір Васильович (1928 - 2020 рр.) розповідав, що коли радянські війська вже наближалися до Углі, то він будучи молодим, запросив музикантів і зробив у Томиному таниць. Про це дізнались мадярські жандарми, прийшли і сказали йому: «Наші війська відступають, несуть втрати, а ти тут танці організовуєш». За це вояки почали Федора сильно бити. Його спасла мати, котра лягла на землю та накрила юнака своїм тілом.

Інший житель Груників, який проживає під Гатаром, розповідав нам, що після війни вже нещодавно молодими хлопцями на Гатарі було знайдено снаряд, який вони кинули у ватру. Вибух був дуже сильним і осколки покрили великий радіус, але славити Бога, ніхто не постраждав.

Після війни у 1947 р. був голод, - згадує Олена Михайлівна. У батьків була корова, вівці, а неподалік будику посіяли ячмінь, який мама потім вижала, висушила, руками перетерла колоски і віднесла у млин змолоти на муку. Смак того чиру пам’ятає і тепер, і смакуючи цим блюдом думала тоді, що завжди буде готувати таку добру їжу. Але приходилося їсти і нати (гоз), яку вона рвала з важким трудом, тому що у голові сильно крутилося. Багато людей від голоду тоді сильно ослабло, а про двох знає, що померли. Це у Бобові дочка Кваснякових, та від Станових десятирічний син.

Старожилка згадує і про іншу біду – «тіфус». Ця хвороба сильно косила людей. Вона теж захворіла і шість тижнів ослаблена лежала у ліжку. На очі вже йшли галюцинації. Але і в цей раз Господь помилував та вберіг її і вона одужала.

Після війни ще не було стабільності. Люди боляче сприймали колективізацію. Одного разу коли у Русковах проходили збори, то якась жінка не витримавши заспівала:

Доки були вороги
Їлисьме пироги.
А як прийшли товариші
Та ймилися до душі.

Але з часом все владналося і жити стало краще.

За своє довге життя ця жінка багато трудилася. Крім домашнього та сімейного клопоту підробляла шевкинею, кухарила на весіллях. Доля не переставала випробовувати її на міцність протягом всього часу. Ось і нещодавно, кілька років назад, від неї згорів будинок. Але і в цей раз вона не зламалась, а завдячуючи родичам та добрим людям швидко виросла нова споруда. Хтось сказав, що якщо б з таких людей робили цвяхи, то не було б міцніших у світі.

Зараз Олена Михайлівна живе сама бо домашні роз’їхались по заробітках, але поруч проживає син Михайло з сім‘єю, який опікується мамою, а всього разом з покійним чоловіком виростили двох дітей. Дочка проживає у Тячеві. Крім іншої худоби тримає ще і дві корови. Ранком з молитвою на устах встає, і як кожна мати молиться за своїх дітей, онуків та всіх рідних, а ввечері лягаючи спати дякує Богу за ще один прожитий день. Бажаємо їй ще довгих років життя!,
ФК "Село Угля"https://www.facebook.com/photo?fbid=889691405132665&set=a.453541902080953

Коментарі

Додати коментар

Залишити коментар

оновити, якщо не видно коду