22 листопада 1934 року в селі Терново у сім’ї залізничника Людвіка Шімона народився хлопчик, який у майбутньому став вченим, відомим далеко за межами нашої країни.
Батько Л.Б.Шімон працював на вузькоколійній залізниці, на маршруті Тересва – Нересниця, яка діяла, починаючи з 1868 року. Він відповідав за стан руху і порядку на станції Терново. Угорці за національністю, католики за віросповіданням, Шімони користувалися авторитетом у селі. Маленький Лойчіко полюбляв ходити до швидкоплинної річки і разом з батьком тішився красою неповторних пейзажів на околиці.
Швидко спливали роки. Людвік успішно закінчив фізичний факультет УжДУ у 1957 році і залишився працювати лаборантом на рідному факультеті. Але потяг до науки брав своє. У 1960-1963 рр. юнак уже навчався в аспірантурі фізичного інституту ім. П.М.Лебедєва АН СРСР у Москві, де успішно захистив кандидатську дисертацію, а через рік йому було присвоєно звання професора.
Перед молодим вченим відкривалися великі можливості у просуванні кар’єри. Але Людвік вибрав рідне Закарпаття, УжДУ, де починав сходження у велику науку. Вже будучи деканом фізичного факультету, зустрів приємну звістку про те, що в Кембріджі (Англія) за результатами конкурсу Міжнародний біографічний центр Кембріджа  присвоїв йому номінацію у конкурсі «Міжнародна людина року-1997-1998 рр.».
Сьогодні він – академік Академії наук вищої школи України, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки, Соросівський професор, член Американського фізичного товариства, автор 350 наукових праць і 20 патентів на винаходи. Окрім цього, наш земляк нагороджений «Дипломом почета» – вищою нагородою ВДНХ СРСР і пам’ятною медаллю з відповідним дипломом «Учаснику підготовки і забезпечення управління космічних кораблів «Союз-Аполлон» від Радянського центру керування польотами космічних кораблів у 1975 році.
Звичайно, цих високих досягнень і звань не було б без клопіткої щоденної праці на посадах завідувача кафедри квантової електроніки, який досліджує процеси та явища в активних середовищах лазерів. Справу титулованого вченого з Тернова успішно продовжують його земляки. Це – В.М.Кристинич, успішний кардіолог, професор інституту ім. Скліфосовського (Москва), В.В.Костевич – хірург з Тернопільського медінституту, кандидат медичних наук. Василь Котик викладає у Харківському інституті іноземних мов. Син подружжя вчителів-пенсіонерів з Петрушова А.М.Рошканюк успішно керує будівельною компанією.
У народі кажуть: яке село, такі і люди. Терново – одне з найкрасивіших сіл Тересвянської долини і, водночас, найбільше в Україні за чисельністю населення і найбільше за територією у Тячівському районі. В середині 80-х років Терново було визнано в області таким, у якому діяла найкраща сільська рада, як і зала урочистих подій.
Тернівчани добрим словом згадують успішного сільського голову Івана Михайловича Заяця, голів колгоспів І.М.Лавришина, М.М.Фединця, А.А.Мазура, які успішно працювали задля блага своїх односельців, створюючи робочі місця на численних промислових об’єктах господарства
Тернівчани впевнено творять своє майбутнє.
М.Савчук, пенсіонер, м. Тячів.