На 101 році життя відійшов у вічність відомий науковець з Кричева Степан Стойко
Відійшов у Вічність головний науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України, доктор біологічних наук, професор, почесний доктор Зволенського технічного університету та Львівського державного університету безпеки життєдіяльності ДСНС України, дійсний член УЛАН, почесний член Українського ботанічного товариства, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Степан Михайлович Стойко.
Степа́н Миха́йлович Сто́йко
Степан Стойко народився 14 березня 1920 р. у родині священика в с. Кричево.
1938 року закінчив у Хусті класичну гімназію і його призначили на посаду вчителя в гірському селі Новоселиця. Уже в гімназії чеський професор Антонін Шірмер прищепив йому любов до природи, яка супроводжує його ціле життя.
Після закінчення Другої світової війни у 1945 р. Степана Стойка призначили референтом відділу соціального забезпечення в Народній Раді Закарпатської України в Ужгороді, звідки він одержав скерування на навчання до Львова.
Упродовж 1945—1949 років Степан Стойко навчався на лісогосподарському факультеті Львівського сільськогосподарського інституту, здобув кваліфікацію «Інженер лісового господарства». Після закінчення навчального закладу молодого спеціаліста скерували на роботу до Ужгородського лісгоспу, де він два роки працював інженером лісового господарства й лісничим.
1951 року відбулася доленосна в науковому аспекті для Степана Стойка зустріч із академіком Петром Погребняком, який приїхав на Закарпаття в наукову експедицію, і молодому фахівцеві доручили супроводжувати його заповідними місцями. Академік Погребняк, який тоді очолював Інститут лісу АН УРСР, запропонував молодому спеціалістові вступити до аспірантури інституту. Під його керівництвом С Стойко у 1955 р. захистив кандидатську, а 1969 р. — докторську дисертації про дубові ліси Карпатської гірської системи.[2]
Протягом 1955–1966 років Стойко працював доцентом на кафедрі ботаніки і дендрології Львівського лісотехнічного інституту, читав курс «Ботаніка». У 1962 році йому присвоєне звання доцента кафедри ботаніки і дендрології Львівського лісотехнічного інституту. У 1966—1970 роках був на посаді старшого наукового співробітника у Львівському відділенні Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного АН УРСР, а протягом наступних 4 років завідував відділом охорони природних екосистем у Державному природознавчому музеї АН УРСР.
У 1970 році одержав науковий ступінь доктора біологічних наук за спеціальністю — «ботаніка» в Інституті ботаніки АН УРСР (Київ). У 1980 році рішенням ВАК йому було присвоєно вчене звання професора.
У 1974–2000 роках був завідувачем відділу охорони природних екосистем в Інституті екології Карпат НАН України, а з цього часу працює головним науковим співробітником Інституту екології Карпат НАН України. За сумісництвом з 1972 до 2000 року працював на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка на кафедрах фізичної географії, раціонального використання природних ресурсів і охорони природи. Читав курс «Охорона природи» та спецкурс «Охорона природи в зарубіжних країнах». Під його керівництвом захищено 12 кандидатських дисертацій.
На запрошення зарубіжних навчальних закладів виступав з лекціями в Агрономічному університеті імені Менделя (Брно, Чехія), Університеті імені Етвеша в (Будапешт, Угорщина), в Кельнському університеті (Кельн, Німеччина).
Професор Стойко є членом редколегії низки фахових часописів («Науковий вісник НЛТУ України», «Наукові праці Лісівничої академії наук України»).
Степан Стойко — один з ініціаторів видання «Зеленої книги України» (1987), в якій обґрунтував синфітосозологічний індекс оцінки раритетних фітоценозів та описав понад 40 рідкісних лісових синтаксонів.
Тривалий період він очолював Президію Львівської обласної організації Українського товариства охорони природи (УТОП) та Наукову раду Львівського будинку вчених. Також був членом Ради Українського ботанічного товариства та заступником голови Ради з проблем біосфери Західного наукового центру.
Професор Стойко володів чеською, словацькою, угорською, польською мовами.
Наукова діяльність професора пов'язана з лісовою геоботанікою, екологією та заповідною справою Карпат, Розточчя та Західного Поділля, де досліджував реліктові локалітети смереки, дуба скельного, липи широколистої, тиса ягідного, яловцю козачого, які збереглися з раннього і середнього голоцену і мають значення для з'ясування польодовикової історії розвитку лісів. За допомогою фітоценохорологічних та геоботанічних методів дослідив висотну диференціацію рослинного покриву в Українських Карпатах, де виділив 10 висотних рослинних поясів та визначив два варіанти поясності — на південно-західному та північно-східному макросхилах. Результати багаторічних досліджень підсумовані в монографії «Дубові ліси Українських Карпат: екологічна характеристика, відтворення, охорона» (2009).
Професор Стойко — автор 10 наукових і науково-популярних монографій та 400-х наукових праць. Наукова спадщина вченого багатогранна та охоплює різні галузі природничих наук. Переважна більшість праць присвячена карпатському регіону. Вагомий внесок зроблено в історію науки — це дослідження спадщини видатних українських і зарубіжних вчених — В. І. Вернадського, П. С. Погребняка, А. Златніка.
Опублікував самостійно і в співавторстві більше двадцяти наукових монографій, науково-популярні книги, підручники, понад 400 наукових праць. Серед них такі: «Заповідники і пам'ятники природи Українських Карпат»(Львів, 1966), «Карпати очима допитливих» (Львів, 1976), «Карпатам зеленіти вічно» (Ужгород, 1977), «Охорона природи Українських Карпат і прилеглих територій» (1980), «Флора і рослинність Карпатського заповідника» (Київ, 1982), «Життя і творчість В. І. Вернадського на Україні» (Київ, 1984), «Заповідні екосистеми Карпат»(1991), «Основи соціоекології» (Київ, 1995), «The East Carpathian biosphere reserves» (Біосферний резерват «Східні Карпати») (1999), «Система охорони природи у верхів'ї басейну Дністра»(Львів, 2004), «Раритетний фітогенофонд західних регіонів України (Созологічна оцінка й наукові засади охорони)» (Львів, 2004), «Ужанський національний природний парк. Поліфункціональне значення» (Львів, 2007), «Заповідні території Львівщини» (Львів.2008),
Вічна пам’ять!
Пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця. Видатний український науковець визнаний на міжнародному рівні, який до остатнього трудився на науковому поприщі. Це непоправна втрата для науки.
Степа́н Миха́йлович Сто́йко
Степан Стойко народився 14 березня 1920 р. у родині священика в с. Кричево.
1938 року закінчив у Хусті класичну гімназію і його призначили на посаду вчителя в гірському селі Новоселиця. Уже в гімназії чеський професор Антонін Шірмер прищепив йому любов до природи, яка супроводжує його ціле життя.
Після закінчення Другої світової війни у 1945 р. Степана Стойка призначили референтом відділу соціального забезпечення в Народній Раді Закарпатської України в Ужгороді, звідки він одержав скерування на навчання до Львова.
Упродовж 1945—1949 років Степан Стойко навчався на лісогосподарському факультеті Львівського сільськогосподарського інституту, здобув кваліфікацію «Інженер лісового господарства». Після закінчення навчального закладу молодого спеціаліста скерували на роботу до Ужгородського лісгоспу, де він два роки працював інженером лісового господарства й лісничим.
1951 року відбулася доленосна в науковому аспекті для Степана Стойка зустріч із академіком Петром Погребняком, який приїхав на Закарпаття в наукову експедицію, і молодому фахівцеві доручили супроводжувати його заповідними місцями. Академік Погребняк, який тоді очолював Інститут лісу АН УРСР, запропонував молодому спеціалістові вступити до аспірантури інституту. Під його керівництвом С Стойко у 1955 р. захистив кандидатську, а 1969 р. — докторську дисертації про дубові ліси Карпатської гірської системи.[2]
Протягом 1955–1966 років Стойко працював доцентом на кафедрі ботаніки і дендрології Львівського лісотехнічного інституту, читав курс «Ботаніка». У 1962 році йому присвоєне звання доцента кафедри ботаніки і дендрології Львівського лісотехнічного інституту. У 1966—1970 роках був на посаді старшого наукового співробітника у Львівському відділенні Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного АН УРСР, а протягом наступних 4 років завідував відділом охорони природних екосистем у Державному природознавчому музеї АН УРСР.
У 1970 році одержав науковий ступінь доктора біологічних наук за спеціальністю — «ботаніка» в Інституті ботаніки АН УРСР (Київ). У 1980 році рішенням ВАК йому було присвоєно вчене звання професора.
У 1974–2000 роках був завідувачем відділу охорони природних екосистем в Інституті екології Карпат НАН України, а з цього часу працює головним науковим співробітником Інституту екології Карпат НАН України. За сумісництвом з 1972 до 2000 року працював на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка на кафедрах фізичної географії, раціонального використання природних ресурсів і охорони природи. Читав курс «Охорона природи» та спецкурс «Охорона природи в зарубіжних країнах». Під його керівництвом захищено 12 кандидатських дисертацій.
На запрошення зарубіжних навчальних закладів виступав з лекціями в Агрономічному університеті імені Менделя (Брно, Чехія), Університеті імені Етвеша в (Будапешт, Угорщина), в Кельнському університеті (Кельн, Німеччина).
Професор Стойко є членом редколегії низки фахових часописів («Науковий вісник НЛТУ України», «Наукові праці Лісівничої академії наук України»).
Степан Стойко — один з ініціаторів видання «Зеленої книги України» (1987), в якій обґрунтував синфітосозологічний індекс оцінки раритетних фітоценозів та описав понад 40 рідкісних лісових синтаксонів.
Тривалий період він очолював Президію Львівської обласної організації Українського товариства охорони природи (УТОП) та Наукову раду Львівського будинку вчених. Також був членом Ради Українського ботанічного товариства та заступником голови Ради з проблем біосфери Західного наукового центру.
Професор Стойко володів чеською, словацькою, угорською, польською мовами.
Наукова діяльність професора пов'язана з лісовою геоботанікою, екологією та заповідною справою Карпат, Розточчя та Західного Поділля, де досліджував реліктові локалітети смереки, дуба скельного, липи широколистої, тиса ягідного, яловцю козачого, які збереглися з раннього і середнього голоцену і мають значення для з'ясування польодовикової історії розвитку лісів. За допомогою фітоценохорологічних та геоботанічних методів дослідив висотну диференціацію рослинного покриву в Українських Карпатах, де виділив 10 висотних рослинних поясів та визначив два варіанти поясності — на південно-західному та північно-східному макросхилах. Результати багаторічних досліджень підсумовані в монографії «Дубові ліси Українських Карпат: екологічна характеристика, відтворення, охорона» (2009).
Професор Стойко — автор 10 наукових і науково-популярних монографій та 400-х наукових праць. Наукова спадщина вченого багатогранна та охоплює різні галузі природничих наук. Переважна більшість праць присвячена карпатському регіону. Вагомий внесок зроблено в історію науки — це дослідження спадщини видатних українських і зарубіжних вчених — В. І. Вернадського, П. С. Погребняка, А. Златніка.
Опублікував самостійно і в співавторстві більше двадцяти наукових монографій, науково-популярні книги, підручники, понад 400 наукових праць. Серед них такі: «Заповідники і пам'ятники природи Українських Карпат»(Львів, 1966), «Карпати очима допитливих» (Львів, 1976), «Карпатам зеленіти вічно» (Ужгород, 1977), «Охорона природи Українських Карпат і прилеглих територій» (1980), «Флора і рослинність Карпатського заповідника» (Київ, 1982), «Життя і творчість В. І. Вернадського на Україні» (Київ, 1984), «Заповідні екосистеми Карпат»(1991), «Основи соціоекології» (Київ, 1995), «The East Carpathian biosphere reserves» (Біосферний резерват «Східні Карпати») (1999), «Система охорони природи у верхів'ї басейну Дністра»(Львів, 2004), «Раритетний фітогенофонд західних регіонів України (Созологічна оцінка й наукові засади охорони)» (Львів, 2004), «Ужанський національний природний парк. Поліфункціональне значення» (Львів, 2007), «Заповідні території Львівщини» (Львів.2008),
Вічна пам’ять!
Пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця. Видатний український науковець визнаний на міжнародному рівні, який до остатнього трудився на науковому поприщі. Це непоправна втрата для науки.
