Переселенець з Ірпеня розповів про життя в окупованому місті

Вже понад місяць триває російсько-українська війна. Зруйновано цілі міста та села, мільйони українців через бойові дії втратили житло, опинилися у складних життєвих обставинах й були вимушені втікати у пошуку прихистку до західних областей України чи Європи.
Велика кількість вимушених переселенців приїхали й до Дубівської громади. Ці люди є свідками руйнувань цілих міст, смертей людей, сповна відчули на собі жахи війни. У кожного з них своя історія втрат й болю, відчаю і пролитих сліз.
Один з переселенців - Вітя,  який, втікаючи від бойових дій з Ірпеня, знайшов прихисток у Дубовому, поділився з нашими читачами своєю історією війни.
Хлопець виховувався і виріс у прийомній сім’ї, проживав в Ірпені.  До війни мав власну справу – здійснював  вантажні перевезення фурами, а також підзаробляв різноробочим.
День, коли ворожі війська здійснили наступ на Ірпінь, переселенець так описує:
- Я прокинувся від вибухів. У моєму та сусідніх будинках вибуховою хвилею вибило вікна. На щастя, я не постраждав. Відразу наші хлопці почали скликали мешканців згуртуватися та йти обороняти місто, - розповідає Вітя.
У мікрорайоні Ірпеня, де жив Вітя, новина про те, що військо росіян йде у наступ з Бучі, швидко рознеслася, тож обороняти місто взялися гуртом місцеві чоловіки. Згодом на захист території прийшли й військові.  
- Жінки, діти та старші люди сховалися до підвалів будинків, а ми, чоловіки, озброївшись хто чим міг – битками, "коктейлями Молотова", холодною зброєю – пішли зупиняти наступ окупантів, - ділиться переселенець.
Хлопець розповідає, що більше двох тижнів він перебував у місті, що постійно страждало від обстрілів. Бачив смерть, сльози і відчай. Каже, що місцеві чоловіки патрулювали вулиці, захищали місто від мародерів та диверсантів. Також приносили жінкам і дітям, які переховувалися від обстрілів у підвалах, речі першої необхідності та їжу. Засоби гігієни та продукти брали у напівзруйнованих магазинах під наглядом поліцейських, поки мародери повністю не розчистили прилавки.
Багато будинків у мікрорайоні Віті напівзруйновані, з вибитими шибками. Так, дім його зведеної сестри також постраждав, у нього влучив снаряд, зробивши велику дірку у стіні, а дах на будинку прийомної сім’ї повністю знесло. Нині цей будинок практично зруйнований (на фото).


Від ворожих обстрілів померли й друзі Віті. Декого поховали біля житлових будинків. Каже, за два тижні набачився стільки всього, що ще довго відходитиме від пережитого.
Вітя перебував в Ірпені до того часу, поки сам не потрапив під обстріли й не постраждав від шумового снаряду. Втратив частково слух на ліве вухо. Через це, як тільки була можливість евакуювався з міста. Прийомні батьки чоловіка та їхні родичі також виїхали. Але багато знайомих та рідних не забажали виїжджати. На жаль, згодом вони були вбиті.  
- Покидали ми Ірпінь, ризикуючи життям, адже треба було проїхати ту частину міста, де велись інтенсивні обстріли. В автівці якомога швидко проїхали цю ділянку. Потім через зруйнований міст йшли пішки, на іншому березі річки сіли до «швидкої», якою нас довезли до вокзалу у Київ, звідти поїздом "Київ-Солотвино" приїхали на Закарпаття, - розповідає переселенець.
Спочатку хлопець з родичами проживав у приватному будинку у Свалявському районі. А більше тижня тому переїхав до Дубового. Тут він волонтерить та допомагає у пункті підтримки переселенців та військових. 
- Якщо ворог добереться до Закарпаття, то готовий ставати у ряди місцевої тероборони та захищати населення, - переконує хлопець.
28 березня Ірпінь, а згодом й інші міста і села Київщини, звільнено від окупантів, однак населені пункти практично зруйновані, військові, відповідні органи та журналісти фіксують воєнні злочини, які вчиняли російські загарбники на окупованих територіях, знущаючись та вбиваючи цивільне населення.
Вітя каже, що до зруйнованого Ірпеня поки не може повернутися, бо там ще замінована територія. Однак, ймовірніше, і пізніше не повернеться, надто болісні спогади воно навіює, хлопець хоче залишитись на Закарпатті та розпочати життя заново.
 Пресслужба Дубівської громади.