Довга остання дорога додому Олександра ПОПОВИЧА, загиблого воїна з села Крива
Якою ж довгою виявилась остання дорога додому Олександра Поповича, нашого односельчанина, жителя с. Тересвянської територіальної громади.
25 грудня 2022 року, напередодні зимових свят, найближчі родичі - матінка, батько, брат, племінниці, вся велика рідня, друзі, колеги по роботі, однокласники, односельці, всі, хто знав, любив, поважав Олександра, були приголомшені звісткою: «Саша зник безвісті»…
Неможливо розповісти кількома реченнями про подвиг нашого Героя, який мужньо стояв на захисті Батьківщини та був вірний військовій присязі до останнього подиху.
З самого початку повномасштабного вторгнення Олександр Попович, солдат, стрілець-помічник гранометника гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону військової частини А1556 захищав рідну землю від російського агресора. У складі 128 бригади Олександр побував на всіх найгарячіших, критичних ділянках фронту, брав участь у наступах і штурмах, у серпні-місяці 2022 року був поранений на херсонському напрямку. 14.12.2022 року, в ході відбиття штурмових дій противника, в районі населеного пункту Яковлівка Донецької області, зник безвісті.
День за днем – чекання, чекання, пов’язане з болем… Сподівання, що інформація хибна. Дні обернулися місяцями… Скільки порогів оббито, у скільки дверей стукано рідними …
Та ось усі сподівання впродовж довгих семи місяців змінилися розпачем. Кілька днів тому підтверджено інформацію, що наш загиблий Герой знаходиться біля Києва, як невстановлена військова особа, яку доправлено з тимчасово окупованої території, яка загинула під час збройної агресії проти України.
Якою ж довгою й нескінченно болісною буде ця остання дорога додому – сімнадцять місяців, без жодного дня відпустки вдома. Десять місяців повномасштабної війни та сім місяців чекання, коли жевріла надія, що Сашка, може, в полоні, або десь поранений, але живий. З’ятрила душу звістка про те, що ми зустрічатимемо тебе, Герою, «на Щиті» та проводжатимемо в останню путь...
В ряди Господньої чоти Небесної став іще один Герой, Захисник землі української, Попович Олександр Юрійович, який народився 31 січня 1987 року у с.Крива Тячівського району, у добропорядній сім’ї. Опісля закінчення Кривської загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів Олександр навчався у Тячівському професійному ліцеї, відслужив строкову службу в армії, відтак розпочав трудову діяльність. Працював контролером енергонагляду Тячівського РЕМ ПрАТ «Закарпаттяобленерго», за час роботи проявив себе відповідальним і професійним працівником, чимало людей дуже приємно відгукуються про нього.
Та, на жаль… Із початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну, Олександр покинув спокійне буденне життя і став в ряди української армії.
Ніхто й ніколи подумати не міг, що через якийсь час у молоде і завзяте життя увірветься війна. І гадки не було, що доведеться хоронити своїх однолітків, друзів, однокласників, життя яких у повному розквіті сил обірве нахабний, смертоносний, клятий москальський ворог… Тепер у нашій пам’яті Саша назавжди залишиться незламним Героєм.
Не віднайти слів, аби внести хоч трішки відради для рідних. Не втамувати болю матері й батька, брата, не висушити їх сліз ніякими словами… Бо ж утратили вони рідну кровинку, люблячого сина, турботливого брата. Щиро співчуваємо в непоправній втраті. Вічна пам'ять і Слава Герою!
25 грудня 2022 року, напередодні зимових свят, найближчі родичі - матінка, батько, брат, племінниці, вся велика рідня, друзі, колеги по роботі, однокласники, односельці, всі, хто знав, любив, поважав Олександра, були приголомшені звісткою: «Саша зник безвісті»…
Неможливо розповісти кількома реченнями про подвиг нашого Героя, який мужньо стояв на захисті Батьківщини та був вірний військовій присязі до останнього подиху.
З самого початку повномасштабного вторгнення Олександр Попович, солдат, стрілець-помічник гранометника гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону військової частини А1556 захищав рідну землю від російського агресора. У складі 128 бригади Олександр побував на всіх найгарячіших, критичних ділянках фронту, брав участь у наступах і штурмах, у серпні-місяці 2022 року був поранений на херсонському напрямку. 14.12.2022 року, в ході відбиття штурмових дій противника, в районі населеного пункту Яковлівка Донецької області, зник безвісті.
День за днем – чекання, чекання, пов’язане з болем… Сподівання, що інформація хибна. Дні обернулися місяцями… Скільки порогів оббито, у скільки дверей стукано рідними …
Та ось усі сподівання впродовж довгих семи місяців змінилися розпачем. Кілька днів тому підтверджено інформацію, що наш загиблий Герой знаходиться біля Києва, як невстановлена військова особа, яку доправлено з тимчасово окупованої території, яка загинула під час збройної агресії проти України.
Якою ж довгою й нескінченно болісною буде ця остання дорога додому – сімнадцять місяців, без жодного дня відпустки вдома. Десять місяців повномасштабної війни та сім місяців чекання, коли жевріла надія, що Сашка, може, в полоні, або десь поранений, але живий. З’ятрила душу звістка про те, що ми зустрічатимемо тебе, Герою, «на Щиті» та проводжатимемо в останню путь...
В ряди Господньої чоти Небесної став іще один Герой, Захисник землі української, Попович Олександр Юрійович, який народився 31 січня 1987 року у с.Крива Тячівського району, у добропорядній сім’ї. Опісля закінчення Кривської загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів Олександр навчався у Тячівському професійному ліцеї, відслужив строкову службу в армії, відтак розпочав трудову діяльність. Працював контролером енергонагляду Тячівського РЕМ ПрАТ «Закарпаттяобленерго», за час роботи проявив себе відповідальним і професійним працівником, чимало людей дуже приємно відгукуються про нього.
Та, на жаль… Із початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну, Олександр покинув спокійне буденне життя і став в ряди української армії.
Ніхто й ніколи подумати не міг, що через якийсь час у молоде і завзяте життя увірветься війна. І гадки не було, що доведеться хоронити своїх однолітків, друзів, однокласників, життя яких у повному розквіті сил обірве нахабний, смертоносний, клятий москальський ворог… Тепер у нашій пам’яті Саша назавжди залишиться незламним Героєм.
Не віднайти слів, аби внести хоч трішки відради для рідних. Не втамувати болю матері й батька, брата, не висушити їх сліз ніякими словами… Бо ж утратили вони рідну кровинку, люблячого сина, турботливого брата. Щиро співчуваємо в непоправній втраті. Вічна пам'ять і Слава Герою!
